Александрийский ФАН портал

Днiпро - Металiст.

alexphantoms — Sun, 17 Jun 2007 18:55:26 GMT

В день гри вiдбувся забiвон мiж днпiропетровською Avangard Fight Club та харкiвською La Guardia SS Lazio, 15 на 15. Жорсткий махач тривав близько 2 хвилин, перемога днiпрян.

подробный росказ , фото и видео будет завтра.............................

Дніпро - Металіст. День гри дублів

alexphantoms — Sun, 17 Jun 2007 06:46:42 GMT

В день гри дублюючих складів, за містом відбувся молодіжний забівон між дніпрянами та харків'янами у форматі 33 на 33. Меньш ніж за хвилину перемогли господарі.

Copyright © 2003-2007
hooligans.org.ua

Мода на хулиганство..

alexphantoms — Thu, 14 Jun 2007 21:58:37 GMT

Середовище футбольних фанів далеко неоднорідне. Більшість із тих, що збираються на стадіонах підтримати улюблену команду, становлять так звані неорганізовані вболівальники, яких професійні фани презирливо називають кузьмичами. Організовані ж, у свою чергу, поділяються на ультрас – організаторів шоу на трибунах, яких легко розпізнати за одягом із символікою улюбленої команди, шумовими інструментами, прапорами, банерами й іншою фанівською атрибутикою, та хуліганів – організовані структури, із чіткою дисципліною й відповідною ієрархією, які відповідають за порядок на своїй території, ведуть статистику перемог і поразок у «махачах» (бійках із фанами суперника), розробляють тактику й стратегію таких позафутбольних війн.

Культура сучасних футбольних хуліганів не обмежується лише навколофутбольними темами. Це своєрідний світогляд, стиль життя, модель власного мікросвіту, у якому молодь (а основна маса хуліганів – це хлопці від 17 до 30 років) почувається комфортно й реалізовано. Тут діють свої закони честі, зрозумілі всім. «Кожен юнак намагається асоціювати себе з якоюсь силою. Багатьох людей, які втягуються, приваблює не лише атмосфера стадіону, а й відчуття, що ти не один, що поруч є люди, які мислять так само, як і ти, – розповідає Олег, один із фанів столичного «Арсеналу». – Ми намагаємося підтримувати одне одного не лише в якихось навколофутбольних речах, а й у вирішенні інших проблем. От мені треба було переїхати на іншу квартиру – хлопці прийшли, допомогли. Якщо в районі гопники когось ображають, ми збираємося та йдемо розбиратися».

До речі, українські хулігани поки що менш агресивні порівняно з англійськими (особливо зразка 60–80-х років минулого століття), італійськими, російськими або польськими. Останнім часом серед деякої частини хуліганів навіть набуває поширення рух стретейдж – добровільна відмова від алкоголю, цигарок, наркотиків, випадкового сексу, для найпослідовніших – вегетаріанство. Разом із тим більшість європейських футбольних хуліганів (і українські тут не виняток) тією чи іншою мірою є прихильниками ідеології неофашизму. Щоправда, сьогодні в Україні на відміну від Росії скінхедів стає дедалі менше й вони розчиняються у футбольних тусівках. «Бути скінхедом уже не модно, цікавіше бути хуліганом, – ділиться Олег.

Звідки ж береться цей потяг до насильства, який призводить до бійки «стінка на стінку»? Чому спалах вуличних боїв між різними молодіжними угрупованнями, особливо в депресивних районах, пік яких припав на розпад Радянського Союзу, нині повертається у формі культу футбольного хуліганства? «Люди бачать у суспільстві лицемірство, а їм хочеться чогось справжнього, хочеться жити за якимись поняттями честі, відстоювати свою гідність, відчувати солідарність, плече побратима. Люди тікають від суспільного фарисейства в такий собі андеграунд, так само як і панки, скейтери», – пояснює це явище Олег.

Таку позицію відстоює й анонімний фанат хмельницького клубу «Поділля»: «Хто такий футбольний фанат? Це не тупий обиватель, який покірно жує ту «жуйку», яку йому нав’язує так зване «суспільство», суспільство тупих споживачів, капіталістичні порядки, де головне – гроші, «суспільство», що нав’язує свою думку через ЗМІ, нав’язує покірність, аби ти був механічною іграшкою в руках влади. Ми хочемо бути своєрідними. Ми вільні й маємо свою думку на все, що відбувається. Фанат – це активна й просунута (агресивно-прогресивна) частина молоді. Високі морально-вольові риси, вірність своїм принципам, своєму клубові та своїй фірмі, критичність, жорсткість, кмітливість, почуття гумору... Фанат і хуліган – це завжди бунтар, що виказує свій протест проти суспільного порядку, що часто є насиллям у ставленні до людини. Так, ми любимо футбол і безлади. І ми робитимемо те, що нам подобається!»

Сьогодні українські футбольні хулігани ще досить розрізнені, але із часом вони можуть перерости в реальну силу, здатну коли не впливати на суспільні процеси, то бути абсолютно незалежними від них. І навряд чи політикам удасться приручити їх, як це сталося в Росії, де фанів частенько нацьковують то на лимоновців, то на «Яблоко» або інші політичні сили, що протистоять Кремлю. Гірше буде, коли нас спіткає доля Польщі, де хуліганський рух стає абсолютно неконтрольованим, а підліткові вуличні війни – звичним явищем. І футбол тут буде лише формальним приводом.

УЛЬТРАС.....хто вони?

alexphantoms — Thu, 14 Jun 2007 21:46:07 GMT

Рух Ультрас або просто Ультрас - це назва організованих груп підтримки спортивних команд, головним чином футбольних команд з Європи і Південної Америки.

Історія розвитку

Перші ультрас з'явилися в Італії на початку 60-х років. На той момент це віддалено нагадувало сьогоднішніх ультрас, але саме тоді у Мілана з'явилися перші ознаки організованої підтримки. У 1966 виникло перше в історії ультрас угрупування Мілана - Commandos Tigre.

Структура

Угрупування Ультрас – це структура, яка об'єднує від десяти до декількох тисяч найбільш активних фанатів, які займаються всім, що пов'язане з підтримкою своєї команди - атрибутика, квитки, організація шоу на трибунах, виїзду. У будь-якому з таких угрупувань є членські внески, в середньому по Європі сума членського внеску складає 10 євро в місяць.

Найбільш могутні європейські організації мають прямий вихід на вище керівництво своїх футбольних клубів і, як вже не раз було, робили сильний вплив на політику клубу, тобто деколи ультрас вирішували питання в користь або проти деяких гравців і інших рішень клубу. У Італії, практично всі крупні клуби радяться з лідерами своїх ультрас з усіх питань здатними викликати якийсь резонанс на трибунах. Крім цього, практично, всі європейські угрупування ультрас мають якісь комерційні відносини з клубом. Клуб практично завжди або просто допомагає фінансово або дає можливість самим ультрас заробити на тій же атрибутиці, квитках. Солідні угрупування ультрас, самі беруть активну участь в комерційній діяльності маючи свої власні магазини, шинки, нерухомість, тим самим, заробляють самі і отримують необхідні суми для організації шоу на трибунах. Ці витрати часом досягають десятків тисяч доларів за один матч.

Ультрас Культура

Ультрас культура це суміш декількох стилів підтримки команди, від розтягування роз і прапорів з раннього англійського вболівання, бразильської торсиди і первинного італійського стилю.

4 основних пункти менталітету ультрас:

* Не переставати співати, не дивлячись на хід матчу і на результат;
* Не сідати під час матчу;
* Відвідувати всі можливі матчі свого клубу, не дивлячись на ціни
і відстань;
* Вірність Трибуні (тобто постійному місцю на трибунах, де перебуває група)

Італійські Ультрас

alexphantoms — Thu, 14 Jun 2007 21:43:14 GMT

Небагато вивчивши історію і психологію футбольних хуліганів в Англії, ми плавно переходимо на Італію. Там хуліганів називають ультрас. Цей термін найчастіше і вживають журналісти. Проте звідки він пішов і що означає? Якщо англійських хуліганів ми може розпізнати по агресії, то ультрас – це щось всепоглинаюче і таке, що йде корінням в непросту політичну ситуацію Італії.

Політика займала центральне місце в зародженні руху ультрас. Причиною стало те, що в післявоєнній Італії політичні конфлікти сталі розповсюджуватися на всі сфери життя, включаючи спорт. Розбіжності привели до того, що одні команди стали вважатися лівими, інші – правими. (У приклад візьмемо два міланські клуби. «Мілан» став командою традиційно лівого класу, тоді, як за «Інтер» вболівали багатші верстви населення, що зумовило велику підтримку правих). Тільки з недавніх пір з Італії йдуть заяви «Ультрас – поза політикою», і лише після того, як в 2000 році прем'єр-міністр Італії заборонив показувати на стадіонах свої політичні пристрасті. Останньою краплею для такого наказу послужила поведінка ультрас з «Ірідучібілі» (Лацио), коли вони вивісили транспарант, що прославляє Аркана (сербського лідера).

Для італійців ультрас – не термін. Це спосіб життя. Це те, коли футбол перестає бути грою, ставати вже частиною людини. Він диктує йому правила, а не навпаки. Ультрас – це хвороба, це невміння неупереджено сидіти на трибуні і ляскати. Це бажання бути не просто спостерігачем на стадіоні, а безпосередньо щось робити для своєї футбольної команди. Це любов до клубу і безмежна вірність йому. Це постійна підтримка, незважаючи на результат.

Ультрас були дуже схожі на перших англійських хуліганів. Вони теж займали найдешевші сектори, ні на хвилину не сідали на своє місце, відчували особливий зв'язок з кольорами рідного клубу і запалювали фаєра, коли команда виходила на поле. Проте, угрупування ультрас в порівнянні з англійськими фірмами мали і декілька відмінностей. Вони була відкритішими. У них також могли вступати і жінки. Такого не було більше не в одній країні світу. Також ультрас досить швидко засвоїли, як привернути до себе увагу і стали влаштовувати на стадіонах цілі шоу – з прапорами, димами, шарфами і факелами. Ще однією особливістю ультрас були «похорони» суперника. Вони влаштовували похоронну процесію, слідуючи за труною, укритим прапором суперника. На жаль, схожість з хуліганами Англії додавала бійки, які спалахували на стадіонах і за його межами. На сезон 1974/75 року припадають самі звірячі побоїща на стадіонах. 21 грудня 1975 року ультрас продемонстрували один до одного таку жорстокість, що терпіння Федерації Футболу Італії лопнуло і вони вирішили призвати ультрас до «днів дружби». Проте, такі методи не дуже допомагали. Всім відомо, що середина 70-х – початок 80-х – масовий сплеск насильства на стадіонах Англії і Німеччини. У Італії все відбувалося трохи інакше. Стали з'являтися угрупування, які називали себе «бригадами», як терористичні банди того періоду. Для ультрас стало звичною справою сутички поза стадіонами, щоб уникнути втручання поліції. Зростання насильства і жорстокості було підкреслене смертю фаната Лацио перед римським дербі в 1979 році. Того ж дня відбулися масові безлади в Мілані, Асколі і Брешії. У цей період сильні угрупування ультрас стали контролювати стадіони і використовувати політичне правило «насильство, як інструмент».

У 1983 – 1989 ультрас дійшли і до провінційних стадіонів нижчих дивізіонів. В угрупування потрапляла в основному молодь різних соціальних прошарків. Також на ці часи припадає «захист території», коли ультрас починають люто оберігати своє місто, стадіон і кольори клубу. Якщо раніше вони говорили «Трибуна – територія свободи», то тепер звучало « трибуна – територія батьківщини». Тобто ми бачимо, що ультрас стали більше уваги приробити своїм стадіонам, вважаючи їх своїм будинком, а не місцем для неподобств. Також спостерігається народження нових «дитячих» угрупувань ультрас, в які, в основному, вступають хлопчиська 14 – 16 років. Ці групи не дуже подобались офіційним бригадам і часто шукали приводу тільки для того, що б побитися. Їх назви цілком відповідали духу того часу - "Wild kaos", "The sconvolts", "Verona alcohol", "nuclei sconvolti".
З початком 90-х ультрас в Італії теж перестали бути стихійною катастрофою. Ні, їх психологія не помінялася – вони як і раніше захищають свій клуб, стадіон і місто, просто тепер вони стали витонченішими в цьому прояві. Банальним бійкам залишилося дуже мало місця – тепер стало модно вивішувати на трибунах банера з єхидними зауваженнями у бік суперника. Варто тільки пригадати поведінку міланських ультрас, після дербі 2000 року, коли Інтер програв Мілану 6-0. На наступному дербі на трибуні, відведеній для «Fossa dei lioni»* висів величезний банер, який нагадував про «день великої ганьби». Або як на розиграші Trofeo Tim цього літа ювентіні «порадували» інтеристів написом «злодії». Проте, так само пам'ять послужливо підсовує нам абсолютно непотрібні спогади про те, як був убитий фанат «Дженое» в 1995 групкою міланських ультрас (у день протесту були відмінені всі матчі).

Або як закінчилося дербі 1/4 Ліги Чемпіонів 2005 року. Деколи захоплення футболом переходить якісь рамки і потім з'являються жахливі наслідки. Зрозуміти психологію ультрас нам не дано – вони свято вірять в те, що завжди мають рацію, і ніхто не переконає їх в цьому. Лякає інше – а що, якщо з часом, знов повернеться мода на бійки? Так, ми живемо вже в цивілізованому світі, але ми знаємо – футбольні хулігани непередбачені… .

Fossa dei lioni

«Fossa dei lioni»* - ультрас «Мілана». Найперша організація в історії італійського футболу. Розпалася взимку цього року.

Джерело: http://www.hw.net.ua/

Made in Hooligans))

alexphantoms — Wed, 13 Jun 2007 17:32:51 GMT

Хтось колекціонує метеликів. Хтось захоплюється макраме. А хтось практикує околофутбол. Хуліганізм – форма життя сучасного активного уболівальника. Виїзди, взаємовідношення з прихильниками інших клубів, модель поведінки на трибунах і за їх межами. Все це приправлено легким націонал-патріотизмом. Виходить якась естетика буття. Про її особливість і важливість свідчить фактичне табу в українських засобах масової інформації. Таємниця футбольного хуліганізма.

Так історично склалося, що з часів СРСР футбольні уболівальники є носіями невідомого. Несанкціоновані багатотисячні збори громадян – хіба немає в цьому певного загрозливого натяку? Влада це розуміла, створивши виключно радянські правила поведінки на стадіонах. Пригадаємо кінець 70-х – почало 80-х, коли відбирали прапори, забороняли скандувати, а по секторах з фанатами ходили угодовані офіцери МВС, примушуючи підлітків знімати троянди (шарфи) і кепки в клубних квітах. Чому не можна? – Не належить. До речі, до боротьби з футбольними уболівальниками не додумалася свого часу ні хунта Генерала Піночета, ні геній Карпат Миколі Чаушеську, ні навіть великий вождь товариш Ким Ір Сіна. Як процитував один відомий хуліган у минулому динамівця чудову фразу міліційного чину року отак в 1982: «З цих ваших шарфів починався фашизм». Звідки Ви знаєте, що я божевільна? – запитала Аліса. – Звичайно, божевільна, - відповів Кіт. – Інакше як би ти тут опинилася?» (Люіс Керролл, «Аліса в країні чудес»). Не додати, ні додати.

Чим був перший етап хуліганізма в його фанатському прояві? Перш за все відвідинами виїзних матчів, активною колективною підтримкою на трибунах, носінням клубних кольорів. Цим перша хвиля разюче відрізнялася від маси радянських любителів футболу. Власне, мала місце бути грандіозна ілюзія. Адже в принципі фанатизм не був візуально і ідеологічно антирадянською діяльністю. Так навіщо його забороняти? Ну та, не навіщо. Тому і забороняли. Рак ідеологічного мозку має одним з своїх проявів тупість жестів.

Перебудова і тут внесла свої корективи. Після аварії 1986 року на Чорнобильській АЕС Михайло Горбачов раптово видав указ про роботу з неформальними молодіжними об'єднаннями. Пізно, потяг стрімко пішов – фанати плодами демократизації охоче користувалися, але у владу вже не вірили. Якщо вона так наполегливо і цілеспрямовано тупила ще вчора, то так швидко видужати просто не могла. Означає хворобу прийняла іншу фазу, не більш.

Починаючи з 1987 року на фанатськіх секторах лідера вітчизняного околофутбола Динамо Київ з'являються синьо-жовті національні прапори, починають звучати пісні часів національно-визвольної боротьби, народ одягає вишиванки, демонстративно носить Трізуби і нашивання з перехрещеними прапорами України і Динамо. Матч того ж року Динамо – спартак став вибухом народної самоорганізації. Понині це одна з київських легенд нового часу. Погром, що чинить киянами червоно-білим гостям з радянської столиці, продемонстрував всю потужність фанатського руху, здатного мобілізувати десятки тисяч потенційних прихильників. Чинник соціального впливу в наявності. Стало зрозуміле – околофутбол є не більш ні менш як форма прояву активної життєвої енергії, що шукає вихід в зовні. Це нормально, тому як ігнорувати закумульовану впродовж п'яти робочих днів емоційну складену без шкоди для власного здоров'я є збочення духу і плоті. Звідси і беруть початок що пустили, на превеликий жаль, коріння, всі ці відверто мазохістські тенденції виправдання власного безсилля, проти чого, власне, і повстало національне «Я» у формі лютого футбольного фанатизму.

Загальновідомо - наші предки в перервах між офіційними бойовими діями періодично влаштовували кулачні бої. Чоловіче начало вимагало підтримки форми. Всі були задоволені - ніяких утисків з боку властей, ніяких облав і спецвідділів по боротьбі з цими самими кулачними боями. Сіло на село, район на район. Переживаючі натовпи земляків. Побилися, розійшлися. Обговорення перипетій, підготовка до матчу-реваншу. Гармонія. Але потім щось зламалося, і після революційних подій 1917 року широка народна ініціатива зійшла у небуття. Відродження продовжується понині.

Жорстка протидія міліції привела до різкої переоцінки цінностей, трансформувавши фанатизм почала 80-х на щось якісне інше. Відбулося це на межі Міленіуму, коли вітчизняні стадіони вперше зіткнулися з використанням фанатами піротехнічних засобів, спочатку – саморобних димовух, пізніше - фаєров. Народження терміну «хулігани» в адресу фанатів відбулося тоді, після перших атак Беркута на покриті густим сизим серпанком сектора. Власне сам термін «фанат» майже взагалі зник з лексикону, залишившись лише в ностальгічних піснях, що оспівують славні перемоги днів минулих. Хуліганами стали називати фанатів Динамо. До того ж підкинула дрівець, що відволожилися, традиційно млява вітчизняна спортивна преса, що запустила в ужиток дивне слово «фан» (хоча по англійські fan (уболівальник) вимовляється як фен).

Фани стали асоціюватися в масовій свідомості з дудками, розфарбованими особами, зловісними кульками з насіннячками. Хулігани – з дружною підтримкою свого клубу, періодичними побоїщами з опонентами, з хорошим одягом. Хулігани – ті, хто в темі. Так наступила епоха casuals.

Британська модель футбольного боленія була близька серцям українських фахівців своєї справи спочатку. Просто вони про це через одіозну «залізну завісу» не знали. Саме життя привело до логічно вивіреного висновку: необхідно зберегти свою природу, адаптувавшись до існуючих реалій. А реалії були такими: персонаж в троянді в очах представників правоохоронних органів мимоволі приймав зовнішність інопланетного монстра, що генетично мутував, намагається зловмисно проникнути на територію приватизованого спортивного об'єкту з метою твору глобального терористичного акту. Інакше, ніж пояснити таку м'яко кажучи величезну присутність усіляких підрозділів, у тому числі і з приставкою спец-, Міністерства внутрішніх справ на всіх без виключення матчах колективів Вищою національного ліги? Але це на домашніх матчах. На виїздах же часто товаришів «на квітах» попросту відловлювали по всьому місту з подальшим конвоюванням в РОВД. Кияни навіть розповідають про забавну гонитву, що чинить в Луцьку «людьми в штатському» за таксі з біло-синіми шанувальниками шкіряного м'яча. За вікном був березень 2003 року. Перемогла молодість.

Логічно, що якимсь умоглядним виходом став перехід на продукцію відповідних естетиці casuals світових брендів. Це вам не який-небудь там «від кутюр» - скромний нюх традиційної корінної європейської самодостатності, Stone Island, що виділяється, Burberry, Pringle, так само як і знаменитими попередниками Lonsdale, Ben Sherman, Fred Perry, наповнювало існування неповторним духом козацький-піратського жадання. І без квітів, і стильний.

Перший удар по умоглядних конструкція був миттєвий – жадана продукція порошилася на перших порах виключно під дахами секонд-хендов. І те далеко не завжди. З часом ситуація істотно покращала. Розвиток пустив коріння в двох напрямах – з одного боку матеріальні самодостатні хулігани перестали собі в чому-небудь відмовляти, з іншої – хуліганський імідж придбав тотожний вимогам часу лиск, зцементований насущними проблемами європейської социо-культурной спільності. Музика (від класики AC/DC через Oi! до Oasis, ВВ і Ленінграда), прихильність справі, а не слову, расова гордість, національний патріотизм (феномен російськомовного українського націоналізму серед хуліганів східноукраїнських клубів), останнім часом культ здорового способу життя, - все це скріпляє роками загального світовідчування, хай і у загальних рисах, але із спільністю діянь. Субкультура хуліганізма практично незнищувана, оскільки в цьому немає ніякого практичного сенсу. Здоровий патріотизм околофутбольних активістів є те, що так не вистачає нашому змученому толерантною безхребетністю суспільству, що знемагає від боязні твердості погляду і рішучості дій. Найбільші вітчизняні угрупування можуть вивести за ідею значну кількість адекватних чоловіків. Саме за ідею, а не за гроші, як це прийнято нині серед тих, що набили собі руки масовиків-витівників багатовекторної політичної закваски.

Наріжний камінь конфліктних ситуацій на трибунах – піротехніка. Неймовірно, але на стадіони дозволено проносити потворні пластмасові дудки, видаючі омерзітельнейшие високочастотні попискування. Цими дудками при бажанні можна убити. Були випадки проносу в дудках міцних алкогольних напоїв і навіть сильнодіючих наркотичних речовин. Також всіляко вітається вживання усередину насіннячок, лушпинням від яких запльовувалося все і вся, створюючи тим самим розсадника відвертої антисанітарії. А ось дими і фаєра заборонені.

Парадокс – те, що дійсно небезпечно як для здоров'я громадян, так, врешті-решт, і для суспільної моралі, зухвало заохочується. А то, що створює неповторну містичну атмосферу ритуального дійства і народного єднання, суворо-пресуворо забороняється. Таким чином Україна по сьогоднішній день є носієм нікому не потрібного статусу єдиної у своєму роді слов'янської держави, в якій дими і фаєра зраджені анафемі. Втім, декого дана хвора ситуація цілком влаштовує. Чиновники Професійної футбольної ліги регулярно взимают штрафи з клубов-хазяєв поля у випадку, кажучи мовою офіційних документів, «незабезпечення громадського порядку».

Власне, виходячи з вищевикладеного, не дивовижне завзяття офіціозу в справі створення відверто пародійних структур без опори на традицію. Класика жанру – Металург Донецьк з нарядженими в неохайні накидки підлітками, що співають по команді пісню про дерев'яного хлопчика Буратіно. Поганий приклад заразливий, про що свідчить торжество несмаку «фан-клубов» Крівбасса і Ільічевца. Це вже не смішно - це сумно. Там, де не чтут традиції, бал править моральне розкладання (це на тему грошей за перемоги і учетності відвідин). Проте діаметрально протилежна природа явищ робить їх невідповідними.

Гіпертрофована псевдосуспільна діяльність протистоїть сталій, загартованій в боях субкультурі, що черпає життєві сили, внутрішні резерви і натхнення в певних шарах сучасного континентального мистецтва. Тільки останнім часом було знято два художні кіновитвори, що запам'ятовувалися, присвячені сьогоднішньому дню британського футбольного хуліганізма. Є на увазі, звичайно ж, Football Factory і Green Street Hooligans, вільно або мимоволі сприяючі справі рекрутування все нових і нових кадрів. Фрази, вимовлені героями, стають крилатими, стиль поведінки адаптується до навколишньої дійсності, світоглядні постулати стають догмою в контексті національної специфіки.

Чому ж вітчизняні майстри культури так демонстративно нехтують даною тематикою? Напевно, вся справа в хворобливому снобізмі, грою в «солідність» (подумаєш, якісь хулігани). Ну що ж, якщо наступати на граблі і копіювати копії з копій є долею випускників усіляких інститутів журналістики, то так тому і бути. Українські ж активісти тим часом поглинатимуть продукцію із-за горба.

Майбутнє руху представляється безсмертним. Як показує практика, є якийсь невидимий Рубікон, перейшовши який хулігани того або іншого клубу практично одночасно набувають кількості, якості, жадаю самоорганізації, жадаю активного самоствердження, тягу до колективізму, і, як результат, авторитет як суму дій. Поразки дають привід очистити ряди і попрацювати над помилками. Перемоги приносять славу. Це і є самодостатність. Розділення по угрупуваннях та ще у форматі руху народжує ту ефективну дезинтеграцію, від якої до оперативної концентрації, при якісній технології взаємозв'язку, один крок. Накопичений досвід дозволяє творити дива. Будь то міські джунглі або швидкий поїзд. Хулігани – легальні міські партизани нашого часу. Вони – органічна частина суспільства, в чому, власне, ніхто і не сумнівається. Що ж до горезвісного насильства, то його в згадуваній сфері суспільної діяльності не більше, ніж в будь-якій іншій. Для того, щоб в цьому переконатися, досить розплющити очі і подивитися навколо. Батьківщина може бути спокійна – альтернативою розбещеному масовою культурою і безгрішшям соціуму, серед інших, є і міцні веселі хлопці, що пристрасно люблять свій клуб, місто і Батьківщину.

Резюме. Вітчизняний околофутбольний хуліганізм став природною реакцією активної частини мас фанатско-уболівальників на систему ірраціональних заборон, введену невідомо ким у вікопомні часи. Неодноразово доводилося чути наступну вельми цікаву гіпотезу в жанрі фентезі, не позбавлену жорсткого об'єктивізму: у разі перенесення атмосфери домашніх матчів Динамо на Енфілд-роуд гри Ліверпуля збирали б, як і в Києві, не більше 5 тисяч глядачів. До цих пір, наприклад, невідомо, чому в Києві під час футбольних матчів заборонено пити воду. То, чим можна шокувати іноземців, співвітчизників не здивуєш.

В результаті має місце бути замкнутий круг: система заборон народжує низьку відвідуваність, підвищити яку не дозволяє ця сама система заборон. І схоже, що знайти вихід з абсурду, що створився, не вдасться: ПФЛ зацікавлена в «умовних одиницях», а МВС і хуліганяча громадськість звиклися з своєю місією. При цьому чиновникам, що ратують за високі результати вітчизняних футбольних колективів і в голову не приходить, що відсутність якісної і яскравої підтримки трибун найбезпосереднішим чином позначається на кінцевому результаті. Це називається «Випороти самого себе». Щоб потім із заздрістю дивитися на сусідів і приречено зітхати на тему «чому у нас такого немає». Втім, торкається це не тільки футболу.

Рейтинг околофутбольних подій 2005 року:

1. Чорноморець – Дніпро, вересень. У пошуках чорно-синього ворога до Одеси прибули окремо днепряне і кияни. Жорстоке протистояння останніх років.

2. Динамо Київ – Динамо Москва, жовтень. Грандіозне побоїще в районі станції метро Дніпро, більше 250 учасників.

3. Карпати – Шахтар. жовтень. Небачений ажіотаж європейського рівня з політичним підтекстом і подальшим скандалом. Таємничі листівки з народними піснями, пляшки на поле і піротехніка викликали щиру образу деяких засобів масової інформації. Принциповий момент - ініціатива феєрії на трибунах виходила не від угрупувань зелено-білих, а від маси уболівальників.

4. Шахтар – Динамо, листопад. Не витримала прес-служба ФК Шахтар, що звинуватила хуліганів динамівців в деякій кількості смертних гріхів. Ніби-б були розгромлені кіоски з атрибутикою, побитий один з продавців, розігнана дискотека для поклонників Шахтаря на площі перед стадіоном, варварські зіпсований автотранспорт донецьких уболівальників, цинічно і демонстративно на гостьовому секторі спалений оранжево-чорний прапор.

5. Україна – Данія, березень. Масова сутичка з Беркутом безпосередньо на трибунах з сценами насильства і вириванням пластикових сидінь.

6. Динамо – Борисфен, квітень. Уболівальники столичного клубу робили погоду – вибігання на полі, піротехніка на секторі з подальшою появою спец-подразделеній МВС, вражаючий хаос в центрі Борисполя з бійками, стрибанням по автомобілях і розбитими вітринами супермаркету.

7. Таврія – Чорноморець, жовтень. Яскраве фаер-шоу у виконанні гостей. Правоохоронні органи в шоці.

8. Карпати – Динамо Сімферополь, квітень. Уболівальники Карпат, обурені поведінкою на секторі під час матчу спец-подразделенія МВС, атакували міліційну Ниву, розбили машину ДАІ, в кількості близько 1000 чоловік кинулися на представників органів, закидаючи їх каменями і пляшками.

9. Дніпро – Хиберніан, жовтень. У центрі міста хазяєва вдало атакували шотландських снобів, в деякому розумінні розвіявши міф про страшних британських хуліганів.

10. Дніпро – Металург Запоріжжя, липень. Перша в історії національних чемпіонатів дискваліфікація стадіону за поведінку уболівальників. Причина сміхотворна – все та ж горезвісна піротехніка. Штраф 5000 американських доларів і матч на Метеорі із Сталлю при порожніх трибунах.

Джерело: Журнал „Твой”, №1, 2006Content-Disposition: form-data; name="format"

Футбольні хулігані!хто вони?різні погляди

alexphantoms — Wed, 13 Jun 2007 17:19:14 GMT

Преса робить свої висновки щодо навколо футболу. А ми робимо свої...

Ліричний відступ в тему:

«Хулігани однієї з команд, ледве приїхавши в місто суперника, відловили суддю і стали його бити.

- За що ви його так, адже матч і не починався?

- А у нас літак відразу після матчу, боїмося, не встигнемо.»

Тема футбольних хуліганів найпоширеніша, вивчена і обговорювана у футбольних кругах. Але, проте, ми дуже любимо слухати її знову і знову, тому що у кожного з нас на неї свої погляди. За цей цикл ми розберемося в історії футбольних хуліганів і в «спадщині», яку вони нам залишили.

Англія... Країна, де народився футбол. На розум приходять відразу назва відомих, дивних клубів, таких як «МЮ», «Ліверпуль», «Арсенал», «Вест Хем». У кожного з цих клубів своя довга, але шалено цікава історія, яку можна вивчати годинами, завмерши від захоплення. У них були Великі Епохи, гучні перемоги, гіркі поразки і свої хулігани. Недивно, що таке явище, як «хулігани», зародилося саме в Англії. Адже саме ця країна була найбільш розвинена у футбольному плані. Найжорстокішими по праву вважалися хулігани «Міллоулла», «Вест Хема» і «Челсі». Вони наводили жах по всій країні і всі знали, якщо в гості їде якийсь з цих клубів – чекай біди. Хвиля насильства припадає на 60-80 роки, коли бійка за свій клуб вважалася найбільшим подвигом. Фраза «No one likes us, we don’t care! - лунала гімном насильством та неподобством того часу.

Але не відразу хулігани почали їздити «до сусідів». Починається їх історія на домашніх стадіонах. У випадки поразки своєї улюбленої команди, хулігани вибігали прямо на поле, виражаючи таким чином свій протест проти результату. Вони відмінно знали, що рахунок матчу в результаті відмінять. Такого роду явище для хуліганів було не звичайним протестом, а справою честі. Вони щиро вважали, що допомагають своєму футбольному клубу і гордилися цим. Іноді, їм вдавалося зловити суддю і тоді йому здорово діставалося. В ті часи (а у нас зараз середина 60-х) всю відповідальність за результат списували на суддю, знаходячи таким чином в його обличчі козла відпущення. Свій клуб хулігани не винили ніколи – хіба міг він, улюблений і єдиний, погано зіграти? Гірше стало коли хулігани стали їздити за свої футбольним клубом. Іншими словами це переросло в стихійне лихо. Постійно спалахували бійки.

«Найважливішою» справою для хуліганів ставали бійки у ворожому секторі. Якщо виходило отримати перемогу – рейтинг тих або інших хуліганів зростав на надхмарну висоту. Переломним моментом у футбольному хуліганізмі став той день, коли поліція перестала боятися хуліганів і перейшла до рішучих дій. Для початку були встановлені сітки на стадіонах – перешкоди для проникнення на чужий сектор. Далі – встановлення відеокамер. Теоретично все було зроблено правильно, але, відомо, куди вимощена дорога благими намірами. В пекло. Саме таке, пекло тепер почалося на вулицях міста. Якщо раніше сутички відбувалися тільки на стадіонах, то тепер хулігани вийшли на вулиці. Адже на стадіонах їх, можна сказати, зв'язали по руках і ногах. Поліція, захопивши владу на стадіонах, втратила контроль над хуліганами взагалі. На стадіони футбольні клуби прагнули привернути більше мирних уболівальників і організувати теплу, сімейну атмосферу. Хулігани сприйняли цей удар хворобливо, як зраду. Вони порахували, що їх клуби відмовилися від них, віддав перевагу мирному населенню. Як же жити далі, якщо Епоха Насильства добігає кінця? Недовго горювали хулігани. Вони придумали нові способи помсти.

Найвідомішим у той час методом було проникнення в чужий бар. Адже всі хулігани мали місце, в якому вони засідали. І якщо супротивникові вдавалося, приїхавши в місто, захопить і погроміть такий бар, то це прирівнювалося до минулих «захоплень» секторів. У кожного, потрібно сказати, були свої хитрі методи і плани «набігу». Деякі організації засилали декілька чоловік в місто на декілька днів раніше свого приїзду, що б вони довідалися обстановку і місцезнаходження точки «Х». Інші просто використовували ефект несподіванки. Варто відзначити, що відвоювати свій бар від ворожих хуліганів вважалося справою честі.

Хулігани «Міллоулла» використовували тактику «заплутування слідів». Один раз вони поставили помилкові покажчики по всьому району, в результаті автобус з чужими уболівальниками заїхав до тупіка. У засідці їх чекали близько 200 хуліганів. Чи потрібно додавати, що автобуси були розгромлені, а уболівальники – жорстоко побиті? Іншим разом «Міллоулл» атакував вестхемівців, нацькувавши на них пітбулів. У бійках вони використовували сльозогінний газ, палиці і балончики з кислотою. Улюбленим місцем для атаки лондонські хулігани обрали метро. Важко описати які кошмари творилися під землею. За кожним клубом була закріплена своя станція, де вони відловлювали «гостьових» уболівальників. Найвідомішою і страшнішою організацією (або, як вони називалися – фірми) на 80-і роки стала «Inter City Firm» (хулігани «Вест Хема») Вона була наймогутнішою і найнебезпечнішою. Їх вожаком був Кас Пеннант. Це був міцний накачаний темношкірий чоловік. Його історія доволі цікава. Він був охоронцем прем'єр-міністра Великої Британії, але пішов на пенсію, отримавши три кулі. Те, що він вижив, вважається дивом. Залишок життя Кас провів, керуючи «Inter City Firm». Також він написав роздуми на тему хуліганізму.

Зараз, завдяки спецопераціям, проведеним поліцією, з футбольним хуліганами покінчено, як вважають наївні уболівальники. Але, ми з вами чудово знаємо – затишшя буває тільки перед бурею. Ні-ні, та і пробивається десь новина про нові хуліганські витівки.

Висновок… . А його не буде. Висновки робіть самі. Дуже скоро вас чекає цікаве продовження про футбольних хуліганів Італії. Хоча, там у них абсолютно інша назва.

(с)http://white-blue.kiev.ua/

Левый выезд полтавчан в Харьков

alexphantoms — Wed, 13 Jun 2007 15:27:59 GMT

11 червня полтавчани приїхфли до Харківа на лівій матч Харківа з Сімферами.За інформацією полтавчан вони приїхали до Харкова мобом в 35 хулс. Вичислили 10-15 сімферопольців та без махача погнали.
Версія сімферів:
Ага, по сути всё правильно. Цифра симферопольцев "немножко" завышена. Всего было 9 человек. Из этих 9 была девушка)
Хотя сути это не меняет. Хоть 8 парней, хоть 58. Приехали вы, нашли, накрыли. Всё в лучших традициях. Следующий раз прежде чем ехать на выезд может кто-то вспомнит про ваш возможный визит. Да, с этим всё прекрасно и всё понятно. Вам +.
Теперь о негативе. Когда пинали кучкой одного из парней, забрали у него сумку. Выпотрошили и забрали все документы, банер и олимпийку. Саму сумку не забрали. По поводу документов пообщещали сначал отдать лично, а потом сказали что отдали девушке. Но отдали только олимпийку. Банер забрали и молодцы, будет трофеем. Но причем тут человека документы? Паспорт и т.п. С этим нужно как-то поаккуратнее быть. Или представить себя на месте этого парня, или просто подумать головой.
Про добивания даже говорить не хочу, никто не только не оттягивал добивающих, а даже помогали отхаживать ногами. Крики: "плюй на них" тоже не добавляют вам уважения. Если даже и предположить, что кто-то из долбаных симферопольских карлов поступил также в симфере, то когда это кричит основные люди моба (в данном случае Полтавы) - это вызывает только неприязнь. Уверен что основа симферов сама бы убила того человека, кто плевал или предлагал превать на полтавчан в симфере.
Ну а вцелом, молодцы. Только агрессии бы поменьше.
Да и наверное о равных составах вместе с адекватным отношениям теперь можно забыть навсегда. И всё благодаря тупым отморозкам с обоих сторон.
Самое интересное, что попадать будут парни из основы, а эти самые отморозки, возможно и на футбол не будут ходить, не говоря уже о махачах...
(с)http://hooligans.org.ua/