Так історично склалося, що з часів СРСР футбольні уболівальники є носіями невідомого. Несанкціоновані багатотисячні збори громадян – хіба немає в цьому певного загрозливого натяку? Влада це розуміла, створивши виключно радянські правила поведінки на стадіонах. Пригадаємо кінець 70-х – почало 80-х, коли відбирали прапори, забороняли скандувати, а по секторах з фанатами ходили угодовані офіцери МВС, примушуючи підлітків знімати троянди (шарфи) і кепки в клубних квітах. Чому не можна? – Не належить. До речі, до боротьби з футбольними уболівальниками не додумалася свого часу ні хунта Генерала Піночета, ні геній Карпат Миколі Чаушеську, ні навіть великий вождь товариш Ким Ір Сіна. Як процитував один відомий хуліган у минулому динамівця чудову фразу міліційного чину року отак в 1982: «З цих ваших шарфів починався фашизм». Звідки Ви знаєте, що я божевільна? – запитала Аліса. – Звичайно, божевільна, - відповів Кіт. – Інакше як би ти тут опинилася?» (Люіс Керролл, «Аліса в країні чудес»). Не додати, ні додати.

Чим був перший етап хуліганізма в його фанатському прояві? Перш за все відвідинами виїзних матчів, активною колективною підтримкою на трибунах, носінням клубних кольорів. Цим перша хвиля разюче відрізнялася від маси радянських любителів футболу. Власне, мала місце бути грандіозна ілюзія. Адже в принципі фанатизм не був візуально і ідеологічно антирадянською діяльністю. Так навіщо його забороняти? Ну та, не навіщо. Тому і забороняли. Рак ідеологічного мозку має одним з своїх проявів тупість жестів.

Перебудова і тут внесла свої корективи. Після аварії 1986 року на Чорнобильській АЕС Михайло Горбачов раптово видав указ про роботу з неформальними молодіжними об'єднаннями. Пізно, потяг стрімко пішов – фанати плодами демократизації охоче користувалися, але у владу вже не вірили. Якщо вона так наполегливо і цілеспрямовано тупила ще вчора, то так швидко видужати просто не могла. Означає хворобу прийняла іншу фазу, не більш.

Починаючи з 1987 року на фанатськіх секторах лідера вітчизняного околофутбола Динамо Київ з'являються синьо-жовті національні прапори, починають звучати пісні часів національно-визвольної боротьби, народ одягає вишиванки, демонстративно носить Трізуби і нашивання з перехрещеними прапорами України і Динамо. Матч того ж року Динамо – спартак став вибухом народної самоорганізації. Понині це одна з київських легенд нового часу. Погром, що чинить киянами червоно-білим гостям з радянської столиці, продемонстрував всю потужність фанатського руху, здатного мобілізувати десятки тисяч потенційних прихильників. Чинник соціального впливу в наявності. Стало зрозуміле – околофутбол є не більш ні менш як форма прояву активної життєвої енергії, що шукає вихід в зовні. Це нормально, тому як ігнорувати закумульовану впродовж п'яти робочих днів емоційну складену без шкоди для власного здоров'я є збочення духу і плоті. Звідси і беруть початок що пустили, на превеликий жаль, коріння, всі ці відверто мазохістські тенденції виправдання власного безсилля, проти чого, власне, і повстало національне «Я» у формі лютого футбольного фанатизму.

Загальновідомо - наші предки в перервах між офіційними бойовими діями періодично влаштовували кулачні бої. Чоловіче начало вимагало підтримки форми. Всі були задоволені - ніяких утисків з боку властей, ніяких облав і спецвідділів по боротьбі з цими самими кулачними боями. Сіло на село, район на район. Переживаючі натовпи земляків. Побилися, розійшлися. Обговорення перипетій, підготовка до матчу-реваншу. Гармонія. Але потім щось зламалося, і після революційних подій 1917 року широка народна ініціатива зійшла у небуття. Відродження продовжується понині.

Жорстка протидія міліції привела до різкої переоцінки цінностей, трансформувавши фанатизм почала 80-х на щось якісне інше. Відбулося це на межі Міленіуму, коли вітчизняні стадіони вперше зіткнулися з використанням фанатами піротехнічних засобів, спочатку – саморобних димовух, пізніше - фаєров. Народження терміну «хулігани» в адресу фанатів відбулося тоді, після перших атак Беркута на покриті густим сизим серпанком сектора. Власне сам термін «фанат» майже взагалі зник з лексикону, залишившись лише в ностальгічних піснях, що оспівують славні перемоги днів минулих. Хуліганами стали називати фанатів Динамо. До того ж підкинула дрівець, що відволожилися, традиційно млява вітчизняна спортивна преса, що запустила в ужиток дивне слово «фан» (хоча по англійські fan (уболівальник) вимовляється як фен).

Фани стали асоціюватися в масовій свідомості з дудками, розфарбованими особами, зловісними кульками з насіннячками. Хулігани – з дружною підтримкою свого клубу, періодичними побоїщами з опонентами, з хорошим одягом. Хулігани – ті, хто в темі. Так наступила епоха casuals.

Британська модель футбольного боленія була близька серцям українських фахівців своєї справи спочатку. Просто вони про це через одіозну «залізну завісу» не знали. Саме життя привело до логічно вивіреного висновку: необхідно зберегти свою природу, адаптувавшись до існуючих реалій. А реалії були такими: персонаж в троянді в очах представників правоохоронних органів мимоволі приймав зовнішність інопланетного монстра, що генетично мутував, намагається зловмисно проникнути на територію приватизованого спортивного об'єкту з метою твору глобального терористичного акту. Інакше, ніж пояснити таку м'яко кажучи величезну присутність усіляких підрозділів, у тому числі і з приставкою спец-, Міністерства внутрішніх справ на всіх без виключення матчах колективів Вищою національного ліги? Але це на домашніх матчах. На виїздах же часто товаришів «на квітах» попросту відловлювали по всьому місту з подальшим конвоюванням в РОВД. Кияни навіть розповідають про забавну гонитву, що чинить в Луцьку «людьми в штатському» за таксі з біло-синіми шанувальниками шкіряного м'яча. За вікном був березень 2003 року. Перемогла молодість.

Логічно, що якимсь умоглядним виходом став перехід на продукцію відповідних естетиці casuals світових брендів. Це вам не який-небудь там «від кутюр» - скромний нюх традиційної корінної європейської самодостатності, Stone Island, що виділяється, Burberry, Pringle, так само як і знаменитими попередниками Lonsdale, Ben Sherman, Fred Perry, наповнювало існування неповторним духом козацький-піратського жадання. І без квітів, і стильний.

Перший удар по умоглядних конструкція був миттєвий – жадана продукція порошилася на перших порах виключно під дахами секонд-хендов. І те далеко не завжди. З часом ситуація істотно покращала. Розвиток пустив коріння в двох напрямах – з одного боку матеріальні самодостатні хулігани перестали собі в чому-небудь відмовляти, з іншої – хуліганський імідж придбав тотожний вимогам часу лиск, зцементований насущними проблемами європейської социо-культурной спільності. Музика (від класики AC/DC через Oi! до Oasis, ВВ і Ленінграда), прихильність справі, а не слову, расова гордість, національний патріотизм (феномен російськомовного українського націоналізму серед хуліганів східноукраїнських клубів), останнім часом культ здорового способу життя, - все це скріпляє роками загального світовідчування, хай і у загальних рисах, але із спільністю діянь. Субкультура хуліганізма практично незнищувана, оскільки в цьому немає ніякого практичного сенсу. Здоровий патріотизм околофутбольних активістів є те, що так не вистачає нашому змученому толерантною безхребетністю суспільству, що знемагає від боязні твердості погляду і рішучості дій. Найбільші вітчизняні угрупування можуть вивести за ідею значну кількість адекватних чоловіків. Саме за ідею, а не за гроші, як це прийнято нині серед тих, що набили собі руки масовиків-витівників багатовекторної політичної закваски.

Наріжний камінь конфліктних ситуацій на трибунах – піротехніка. Неймовірно, але на стадіони дозволено проносити потворні пластмасові дудки, видаючі омерзітельнейшие високочастотні попискування. Цими дудками при бажанні можна убити. Були випадки проносу в дудках міцних алкогольних напоїв і навіть сильнодіючих наркотичних речовин. Також всіляко вітається вживання усередину насіннячок, лушпинням від яких запльовувалося все і вся, створюючи тим самим розсадника відвертої антисанітарії. А ось дими і фаєра заборонені.

Парадокс – те, що дійсно небезпечно як для здоров'я громадян, так, врешті-решт, і для суспільної моралі, зухвало заохочується. А то, що створює неповторну містичну атмосферу ритуального дійства і народного єднання, суворо-пресуворо забороняється. Таким чином Україна по сьогоднішній день є носієм нікому не потрібного статусу єдиної у своєму роді слов'янської держави, в якій дими і фаєра зраджені анафемі. Втім, декого дана хвора ситуація цілком влаштовує. Чиновники Професійної футбольної ліги регулярно взимают штрафи з клубов-хазяєв поля у випадку, кажучи мовою офіційних документів, «незабезпечення громадського порядку».

Власне, виходячи з вищевикладеного, не дивовижне завзяття офіціозу в справі створення відверто пародійних структур без опори на традицію. Класика жанру – Металург Донецьк з нарядженими в неохайні накидки підлітками, що співають по команді пісню про дерев'яного хлопчика Буратіно. Поганий приклад заразливий, про що свідчить торжество несмаку «фан-клубов» Крівбасса і Ільічевца. Це вже не смішно - це сумно. Там, де не чтут традиції, бал править моральне розкладання (це на тему грошей за перемоги і учетності відвідин). Проте діаметрально протилежна природа явищ робить їх невідповідними.

Гіпертрофована псевдосуспільна діяльність протистоїть сталій, загартованій в боях субкультурі, що черпає життєві сили, внутрішні резерви і натхнення в певних шарах сучасного континентального мистецтва. Тільки останнім часом було знято два художні кіновитвори, що запам'ятовувалися, присвячені сьогоднішньому дню британського футбольного хуліганізма. Є на увазі, звичайно ж, Football Factory і Green Street Hooligans, вільно або мимоволі сприяючі справі рекрутування все нових і нових кадрів. Фрази, вимовлені героями, стають крилатими, стиль поведінки адаптується до навколишньої дійсності, світоглядні постулати стають догмою в контексті національної специфіки.

Чому ж вітчизняні майстри культури так демонстративно нехтують даною тематикою? Напевно, вся справа в хворобливому снобізмі, грою в «солідність» (подумаєш, якісь хулігани). Ну що ж, якщо наступати на граблі і копіювати копії з копій є долею випускників усіляких інститутів журналістики, то так тому і бути. Українські ж активісти тим часом поглинатимуть продукцію із-за горба.

Майбутнє руху представляється безсмертним. Як показує практика, є якийсь невидимий Рубікон, перейшовши який хулігани того або іншого клубу практично одночасно набувають кількості, якості, жадаю самоорганізації, жадаю активного самоствердження, тягу до колективізму, і, як результат, авторитет як суму дій. Поразки дають привід очистити ряди і попрацювати над помилками. Перемоги приносять славу. Це і є самодостатність. Розділення по угрупуваннях та ще у форматі руху народжує ту ефективну дезинтеграцію, від якої до оперативної концентрації, при якісній технології взаємозв'язку, один крок. Накопичений досвід дозволяє творити дива. Будь то міські джунглі або швидкий поїзд. Хулігани – легальні міські партизани нашого часу. Вони – органічна частина суспільства, в чому, власне, ніхто і не сумнівається. Що ж до горезвісного насильства, то його в згадуваній сфері суспільної діяльності не більше, ніж в будь-якій іншій. Для того, щоб в цьому переконатися, досить розплющити очі і подивитися навколо. Батьківщина може бути спокійна – альтернативою розбещеному масовою культурою і безгрішшям соціуму, серед інших, є і міцні веселі хлопці, що пристрасно люблять свій клуб, місто і Батьківщину.

Резюме. Вітчизняний околофутбольний хуліганізм став природною реакцією активної частини мас фанатско-уболівальників на систему ірраціональних заборон, введену невідомо ким у вікопомні часи. Неодноразово доводилося чути наступну вельми цікаву гіпотезу в жанрі фентезі, не позбавлену жорсткого об'єктивізму: у разі перенесення атмосфери домашніх матчів Динамо на Енфілд-роуд гри Ліверпуля збирали б, як і в Києві, не більше 5 тисяч глядачів. До цих пір, наприклад, невідомо, чому в Києві під час футбольних матчів заборонено пити воду. То, чим можна шокувати іноземців, співвітчизників не здивуєш.

В результаті має місце бути замкнутий круг: система заборон народжує низьку відвідуваність, підвищити яку не дозволяє ця сама система заборон. І схоже, що знайти вихід з абсурду, що створився, не вдасться: ПФЛ зацікавлена в «умовних одиницях», а МВС і хуліганяча громадськість звиклися з своєю місією. При цьому чиновникам, що ратують за високі результати вітчизняних футбольних колективів і в голову не приходить, що відсутність якісної і яскравої підтримки трибун найбезпосереднішим чином позначається на кінцевому результаті. Це називається «Випороти самого себе». Щоб потім із заздрістю дивитися на сусідів і приречено зітхати на тему «чому у нас такого немає». Втім, торкається це не тільки футболу.

Рейтинг околофутбольних подій 2005 року:

1. Чорноморець – Дніпро, вересень. У пошуках чорно-синього ворога до Одеси прибули окремо днепряне і кияни. Жорстоке протистояння останніх років.

2. Динамо Київ – Динамо Москва, жовтень. Грандіозне побоїще в районі станції метро Дніпро, більше 250 учасників.

3. Карпати – Шахтар. жовтень. Небачений ажіотаж європейського рівня з політичним підтекстом і подальшим скандалом. Таємничі листівки з народними піснями, пляшки на поле і піротехніка викликали щиру образу деяких засобів масової інформації. Принциповий момент - ініціатива феєрії на трибунах виходила не від угрупувань зелено-білих, а від маси уболівальників.

4. Шахтар – Динамо, листопад. Не витримала прес-служба ФК Шахтар, що звинуватила хуліганів динамівців в деякій кількості смертних гріхів. Ніби-б були розгромлені кіоски з атрибутикою, побитий один з продавців, розігнана дискотека для поклонників Шахтаря на площі перед стадіоном, варварські зіпсований автотранспорт донецьких уболівальників, цинічно і демонстративно на гостьовому секторі спалений оранжево-чорний прапор.

5. Україна – Данія, березень. Масова сутичка з Беркутом безпосередньо на трибунах з сценами насильства і вириванням пластикових сидінь.

6. Динамо – Борисфен, квітень. Уболівальники столичного клубу робили погоду – вибігання на полі, піротехніка на секторі з подальшою появою спец-подразделеній МВС, вражаючий хаос в центрі Борисполя з бійками, стрибанням по автомобілях і розбитими вітринами супермаркету.

7. Таврія – Чорноморець, жовтень. Яскраве фаер-шоу у виконанні гостей. Правоохоронні органи в шоці.

8. Карпати – Динамо Сімферополь, квітень. Уболівальники Карпат, обурені поведінкою на секторі під час матчу спец-подразделенія МВС, атакували міліційну Ниву, розбили машину ДАІ, в кількості близько 1000 чоловік кинулися на представників органів, закидаючи їх каменями і пляшками.

9. Дніпро – Хиберніан, жовтень. У центрі міста хазяєва вдало атакували шотландських снобів, в деякому розумінні розвіявши міф про страшних британських хуліганів.

10. Дніпро – Металург Запоріжжя, липень. Перша в історії національних чемпіонатів дискваліфікація стадіону за поведінку уболівальників. Причина сміхотворна – все та ж горезвісна піротехніка. Штраф 5000 американських доларів і матч на Метеорі із Сталлю при порожніх трибунах.

Джерело: Журнал „Твой”, №1, 2006Content-Disposition: form-data; name="format"

1